Сильними та самодостатніми наших дітей маємо виховувати ми самі – в сім'ї. Сила має кілька категорій оцінки – сила духу, сила особистості, фізична сила. А самодостатність немає статевих ознак. Основні догми дитина виносить із того, що вона бачить і чує навколо себе. Тому основну ставку ви повинні робити на те, що саме ви закладаєте у дитину. У зв'язці учень-тренер важлива людська сумісність та взаєморозуміння. Якщо хлопчик бачить у своєму тренері Особистість, то не має значення це чоловік або жінка. Тренер спрямовує підопічного до його власного особистісного зростання. У будь-якому випадку, головне, щоб дитина відчула, що тренер – «його Людина».

Наші діти тренуються від народження. Зарядка - ручки-ніжки) Як тільки ваша дитина починає бігати і стрибати, вона готова займатися спортом. При цьому важливу роль відіграють батьки у тому, чим починає займатися їх чадо. Серйозне ставлення до тренувань, до результатів малюка надають впевненості та зацікавленості дитини в прогресі. Таким чином, батьки не просто допомагають дітям впоратися з новим заняттям, а й беруть участь у формуванні таких необхідних якостей, як наполегливість, цілеспрямованість, здатність долати труднощі. Та й просто, оздоровчі заняття, розвиток рухових здібностей, гнучкості, корисні для організму малюка. Важливо пам'ятати, що заняття повинні приносити задоволення від процесу та результату.

Процес комплектації груп зазвичай зона відповідальності тренера. А ось на питанні конкуренції варто зупинитися. Для формування добрих взаємин у сім'ї між дітьми, «щеплення конкуренцією» цілком може бути корисним. У цьому питанні найважливіше – ваше максимально об'єктивне ставлення до обох синів. Крім конкуренції, діти повинні вчитися радіти один за одного. Прагнення до першості – відмінна якість для формування характеру чоловіка, але особливе ставлення до близьких, здатність до співпереживання, здатність до розстановки у пріоритетах на перше місце поставити не амбіції, а братні стосунки, які набагато плідніше розвивають душу дитини. А спортивний азарт і здорова конкуренція, за таких взаємин у сім'ї, лише додадуть інтерес та задоволення від занять.

Примушувати, як на мене, не варто. Слід обов'язково з'ясувати, який момент невдачі дає таку реакцію апатії до занять. Як дитина розуміє невдачу – як свою неспроможність, необ'єктивну оцінку із боку. Що саме мається на увазі під невдачею. Окремо хотілося б загострити увагу на оцінці «без особливих спортивних якостей». Однією з найглибших помилок є передчасна роздача ярликів. Оцінюючи ті чи інші якості, зазвичай відштовхуються від усереднених статистичних показників. Але кожна доросла людина може згадати з досвіду свого життя хоч один випадок, коли трієчники, у певному віці вириваються вперед і досягають відмінних результатів. Так само і у спорті. Кожна дитина має свій тимчасовий і результативний шлях. А також вік, коли може «вистрілити». Тому, якщо спочатку інтерес до занять спортом був, то невдачі – чудова нагода навчити дитину на власному прикладі справлятися з труднощами, працювати над собою і розуміти, що наполеглива праця обов'язково дасть свої результати. Такі психологічні навички стануть у нагоді вашій дитині та інших сферах життя.

Потреба в індивідуальних заняттях визначається кожному конкретному випадку. У моментах встановлення більш тісного контакту між тренером і спортсменом, у разі коли індивідуальні особливості психіки або сприйняття дитиною інформації вимагають іншого, ніж у груповому занятті, підходу. Для відпрацювання різноманітних елементів або програм під час підготовки до змагань. Але це питання слід уточнювати безпосередньо з тренером. Суцільні індивідуальні тренування, у деяких дітей, можуть призвести до певної інфантильності у сприйнятті вимог та нездатності до самостійної роботи. Такі діти в колективі можуть працювати з більшою віддачею, заражаючись загальним настроєм. Діти іншого психотипу, максимально сприймають інформацію під час спілкування «віч-на-віч». Отже, це питання індивідуальності та ситуаційної необхідності.

Ваша дитина підійшла впритул до молодшого підліткового віку, особливістю якого є певний перехід від дитинства до дорослості. Крім самостійності, що росте, з'являється відповідальність, перші ознаки незалежності, прискорюється фізичний розвиток. Самоорганізація в дитини, найчастіше, справа часу, тобто, що виховується. У такому разі, заняття спортом – один із найефективніших методів. Фізичний розвиток та зміцнення тіла, разом з покроковою реалізацією поставлених цілей, найкраще змушує дитину концентрувати увагу на організації процесів у його житті. Тренування в колективі однолітків та змагальний досвід, як правило, спонукає дітей до прагнення вдосконалювати себе. Звикаючи до режиму тренувань, дитина поступово стає більш організованою та зібраною.

Відповідь на це питання перебуває, скоріш, у площині не конкуренції, а самооцінки. Постарайтеся навчити дочку сприймати світ не з позиції порівняльних характеристик, а через призму прагнення самовдосконалення. Тоді конкуренція буде лише для своєрідної точки відліку існуючого на цю хвилину нормативу. А мета – власне спортивне та особистісне зростання.

Принцесам, як правило, кажуть, що вони – найкращі. Також варто чинити і зі звичайними дітьми. Але з застереженням на те, що вони хоч і улюблені, у будь-якому випадку, але у вдосконаленні немає меж. Все ще залежить від того, наскільки дитина розуміє безпосередній і беззастережний зв'язок між бажаною перемогою і великою працею, що додається, на шляху до цієї перемоги. Якщо батьки та тренер зуміли донести до дитини послідовність одержуваних результатів, залежно від сукупності здібностей, бажання та праці, то будь-яку невдачу можна проаналізувати разом за складовими процесу та знайти слабку ланку. Що стосується реакції, то дитина повинна знати, що вона любима, що батьки готові її підтримати і в перемогах, і в поразці. Але, в жодному разі, не шукати пояснення поразки у випадковості, необ'єктивності, чи відсутності удачі. Займаючись будь-якою справою, дитина формує в собі власну концепцію ставлення до процесу отримання результату у будь-якій життєвій ситуації. Таким чином, і виходять люди, які домагаються чогось у житті або вічні невдахи, яким не пощастило.

Для кожного з нас у житті настають випадки, коли є потреба захистити себе чи рідних людей. Звичайно ж, краще домовитися та погасити конфліктну ситуацію, але, на жаль, це вдається не завжди. Тоді настає момент істини, коли потрібно постояти за себе або захистити друга. Миттєво ми починаємо ясно розуміти на що здатні. На жаль, часто виявити наші якості заважає страх, який повністю сковує наші рухи, плутає свідомість та змушує повністю підкорятися. Є й інша крайність. Найчастіше, коли батьки дуже рано віддають малюка на контактний вид єдиноборства, то отримують в результаті або агресивну, або замкнуту дитину. А все тому, що діти стикаються із принципом "виживає найсильніший". У результаті сильний починає почуватися непереможним, а слабкий більше ніколи не захоче захищати себе та інших, адже його інстинкт самозбереження буде пригнічений. І в цьому є велика проблема, коли ми бачимо дві крайності - агресивну недисципліновану людину, яка б'є все, що бачить і замкнуту перелякану людину, яка завжди буде зі страхом тікати від таких агресивних людей. Крім цього, помилка полягає в тому, що всі поспішають зробити з дитини Олімпійського чемпіона за кілька років. Але так не буває. Для того, щоб досягти поставлених цілей, ми повинні розуміти, що дитина має унікальний внутрішній світ і має необхідні якості для досягнення практично будь-яких цілей. І завдання будь-якого тренера полягає в тому, щоб пізнати внутрішній світ дитини і поступово відкривати в ньому необхідні якості, які завжди допомагатимуть їй у житті. Тому найкращий вік для контактного виду спорту є 7-8 років.